mishmash

Рекламна агенція Pulse шукає достойного кандидата на посаду креативного менеджера. Завдання, які доводиться виконувати, досить різноманітні, тому від кандидата вимагається широкий кругозір та гнучкість у підході до роботи. Певний досвід у маркетингу є обов'язковим, але це не означає, що у вас за спиною має бути 10 років на посаді креативного директора. Навпаки, ми шукаєм молоду і творчу людину, яка готова присвятити наступні кілька років свого життя маркетингу. Оскільки я сам працював на цій посаді більше двох років, то можу сказати, що працювати тут і цікаво, і приємно. Якщо креативність у вас в крові, то для вас це буде непильна робота за хороші гроші. Хороше володіння англійською є обов'язковим.

Агенція знаходиться в Києві. Біля м. Лук'янівська.

Хто зацікавився, присилайте резюме на: shved@pulse.ua. Мова резюме - англійська.

Хто раніше пришле, в того і більше шансів посісти це тепле місцечко:)

Знайомі пригріли на морозах цього милого чау-чау, але не можуть тримати його в себе далі (діти і т. д.) Шукають господаря. Якщо ви б хотіли отримати такого пухнастого друга, пишіть blogdozer.net собака gmail.com або в директ @Blogdozer.

Ми з Банксі попрацювали над новим брендом для дисконтної картки. Як вам?:)

The European Commission has just announced an agreement whereby
English will be the official language of the European Union rather
than German, which was the other possibility.

As part of the negotiations, the British Government conceded that
English spelling had some room for improvement and has accepted a 5-
year phase-in plan that would become known as "Euro-English".

In the first year, "s" will replace the soft "c". Sertainly, this will
make the sivil servants jump with joy.. The hard "c" will be dropped
in favour of "k". This should klear up konfusion, and keyboards kan
have one less letter. There will be growing publik enthusiasm in the
sekond year when the troublesome "ph" will be replaced with "f". This
will make words like fotograf 20% shorter.
In the 3rd year, publik akseptanse of the new spelling kan be expekted
to reach the stage where more komplikated changes are possible.

Governments will enkourage the removal of double letters which have
always ben a deterent to akurate speling.

Also, al wil agre that the horibl mes of the silent "e" in the languag
is disgrasful and it should go away.

By the 4th yer peple wil be reseptiv to steps such as replasing "th"
with "z" and "w" with "v".

During ze fifz yer, ze unesesary "o" kan be dropd from vords
kontaining "ou" and after ziz fifz yer, ve vil hav a reil sensi bl
riten styl.

Zer vil be no mor trubl or difikultis and evrivun vil find it ezi tu
understand ech oza. Ze drem of a united urop vil finali kum tru.
Und efter ze fifz yer, ve vil al be speking German like zey vunted in
ze forst plas.

If zis mad you smil, pleas pas on to oza pepl.

:)))

Думаю, ви всі дивилися «Сімпсонів», ви напевне принаймні чули про «Біваса і Батхеда», а зараз ваш вечір нерідко проходить під акомпанемент поп-сюрреалізму від «Південного парку», що транслюється щодня о десятій на MTV Україна. Ці три анімаційні серіали стали культовими подіями в американській молодіжній ТБ-культурі, поширившись зрештою на цілу планету. Тоді як ранні 90-ті неможливо уявити собі без Барта та його сімейки, середину десятиліття без хворого гумору парочки збочених тінейджерів із Хайленду, так само і кінець 90-их і наш час були б неповноцінними без четвірки дітлахів із Південного Парку. Три фільми, три епохи, три такі різні способи сміятися, хоча  їх розділяє всього кілька років – 1989-ий час дебюту «Сімпсонів», 1993 - «Біваса і Батхеда», 1997 - «Південного парку». Це те, що америкоси називають “a must see”, те, що ви не можете не дивитися, якщо ви хочете розуміти своїх друзів та знайомих з першого слова. Але чи є цей список повним? На мою думку, у ньому зяє одна велика лакуна, і ця лакуна – можливо найкращих із анімаційних серіалів, які народилися у постмодерну belle epoque 90-их: «Дарія».

Серіал «Дарія», названий так за ім’ям головної героїні, Дарії Моргендорфер, транслювався на каналі MTV з 1997 по 2002 рік як наступник хітового «Біваса і Батхеда». Дебют фільму відбувся всього за кілька місяців до того, які ці два недоумки офіційно завершили свою кар’єру. Власне цей серіал завдячує попереднику і своєю головною героїнею. Дарія Моргендорфер вперше з’явилася на екрані як маргінальний персонаж «Біваса і Батхеда».

На цій картинці з «Біваса і Батхеда», окрім головних героїв по центру, ви можете бачити Дарію, що у цілком характерному для неї стилі примостилася позаду решти учнів (крайня зліва).

Хоча обидва серіали пов’язує непомильна спорідненість (жанрова та інша), загалом «Бівас і Батхед» та «Дарія» є майже цілковитими протилежностями. Там де в першому випадку глядачі реготами від майже тваринної тупості персонажів, «Дарія» частувала їх добірною інтелектуальною іронією та інколи просто вбивчим сарказмом. Вимушена жити серед людей, які, як правило, не вирізнялися особливими розумовими здібностями – мати Дарії – зациклена на кар’єрі трудоголічка, батько – колишній футболіст, сестра – дівчинка-барбі, яка думає лише про шмотки і косметику (див. картинку), – Дарія начепила на себе образ «цинічної тьолки», рідко і то лише приховано знімаючи його перед своєю кращою подругою Джейн. Якщо мені буде дозволено провести таку паралель, то «Дарії» якимось чудодійним способом вдалося поєднати домашність та доброту атмосфери «Друзів» із вбивчою влучністю та іронією діалогів «Місячного сяйва». Це справді один із кращих серіалів, на які варто згаяти свій час.

Відчути, що це таке на власному досвіді можна на Youtube’і:

Dar1a Is It Fall Yet

Dar1a Is it college yet

Це два повнометражних фільми, створені авторами серіалу. Також на Youtube’і ви знайдете окремі епізоди. Приємного перегляду!

Вітер з північних доріг

Гуляє старими пожовклими газетами

Серед хмарочосів моїх снів

Вулиці моєї прози

З бетонною втомою

Згадують про міліцейські сирени

Що з дикою протяжністю завивали тут

Минулої ночі

Але лише той,

хто знає цю граматику

І це збіговисько безпритульних лексем

Зможе випити до дна

чарку

за здоров’я

усіх цих бідолашних дієслів та іменників

І кожного найменшого прийменника

А потім наповнити її знову

І залишити наступному…

А ось і постсучасні фантазії про межі тіла та перипетії людської суб'єктивності Джеффрі Скота. Роботи цього Скота містяться десь на межі арт-фотографії та порно і загалом є досить нерівномірними. Однак мені особисто до вподоби ось такий розкішний кіберпанк:

Більше фото, а також купити книжку Скота можна тут.

От натрапив в інеті на цікавого автора - Джефрі Скота, і в результаті виявилося, що їх аж два. Джеффрі Скот та Джеф Скот, обидва такі схожі і такі різні. Обоє працюють в тіні тієї великої американської мрії, яку безрезльтатно шукав у Лас-Вегасі герой Хантера Томсона. І обоє мені чомусь дуже подобаються.

Експонат перший: Джеф Скот

Роботи Джефа Скота на перший погляд можуть видатися дешевим кічем, і так воно, напевне, і є. Однак те, що робить їх сучасними, що, на мій погляд, рятує їх від естетичної невдачі, так це те, що кіч тут піднесено до третього ступеня. "Зникаюча Америка" Скота - це не наївний кіч в стилі Боба Росса, і не іронічний кіч a la Тарантіно, а дуже сучасний кіч, пронизаний ностальгією за тим часом, коли в культурі ще існувало місце для постмодерного іронічного кічу. Тобто десь за 70-80-ми. І можливо це саме той кіч, який сьогодні заслуговує на дещо пильнішу увагу. Втім, дивіться самі:

В продовження теми. Пам'ятаєте початок "Льодовикового періоду", де непосидюща білка Скрет провокує початок глобального похолодання? Так от, ця історія має свого історичного відповідника. Подивіться на невинну істоту, зображену на фото. Центрально-азійський бабак, не зовсім чужий і в українських степах, видається східним мудрецем, що застиг у медитації. Втім, на думку сучасних дослідників саме ця істота стала тим інкубатором, в якому розплодилася бактерія, відповідальна за пандемію Чорної Смерті, що у 14 столітті зменшила населення землі приблизно на п'яту частину.

Поки жителі України штормують аптеки за арбідолом та респіраторними масками, я вирішив зробити свій власний внесок у підготовку до епідемії. Нижче список з п’яти книжок/фільмів, з якими пережити дні карантину буде набагато легше. Власне, епідемія дає нам нагоду пережити певні класичні тексти європейської літератури цілком по-новому.

Декамерон. Джованні Бокаччо. Неперевершена класична колекція оповідок про те, як можна з користю і не безморалі скоротати карантинні дні під час епідемії.

Війна світів. Герберт Уелз. Ну чого б, здавалося, фантастичній повісті про нашестя інопланетян робити серед «рекомендованої літератури» на час епідемії? А втім, хіба кожен фільм про лютих пришельців, кровожерливих зомбі або підступних вірусів, що заполоняють планету, не є ще однією спробою по-новому переказати сюжет Уелза? Думаю, якщо ви приглянетеся пильніше, то у наступні дні не раз помічатимете непомильні «уелзівські» моменти у тому, що відбуватиметься навколо.

Чума. Альбер Камю. Роман Камю може видатися сухим, трафаретним та моралізаторським, однак сьогодні ми маємо нещасливу нагоду перечитати його цілком по новому. Можна навіть наважитись на нове визначення: екзистенціалізм – це простягнути серветку ближньому, який раптом пчихнув у маршрутці.

Після Великої Чуми: Чорна смерть і світ, який вона створила. Норман Кентор. Якщо недай-боже епідемія триватиме достатньо довго, ви ще встигнете отримати цю книжку по амазону. Звісно ж, якщо пошта і надалі працюватиме.

28 днів по тому. Фільм Дені Бойла – це власне ще одна апокаліптична варіація на тему смертоносного вірусу, який раптом вирвався на свободу і за лічені дні знищив життя, як ми його знали. «28 днів» вчать нас, що милосердя, як говорив свого часу Домонтович, буває жорстоким, однак людина повинна залишатися людиною навіть у надскладній ситуації. Більш того, лише стоячи перед смертельною небезпекою, людина здатна піднятися до висоти свого імені.

Джон Піт, один із репортерів The Economist ніяк не навчиться правильно писати Kyiv та Lviv. Для мене це особливо болюче, бо я вже багато років щодня читаю і дуже поважаю це видання. Тому вирішив підтримати кампанію по популяризації грамотності серед авторів The Economist.

Прошу всіх небайдужих написати Піту листа на адресу johnpeet@economist.com. Також раджу ставити в копію головного редактора: letters@economist.com. Якщо писати немає часу, пропоную скористатися заготовкою внизу.

Dear Mr. Editor and Mr. Joon Peat,

My name is ... . I am living in Kyiv, Ukraine, which Mr. Peat so much likes to misspell. I am a great admirer of your magazine apart from some minor spelling mistakes that Mr. Peat continuously and stubbornly makes. I honestly believe that such a great and respectful publication as The Economist will only benefit if these minor omissions were to be corrected.

Best regards,

...

Розкажіть про це іншим!

До речі, ось тут веб-сайт НДО, яка бореться за використання назви Kyiv в англомовному світі.

Загалом це навряд чи новина, хоча не впевнений, чи цей фільм привернув у нас ту увагу, на яку він заслуговує. Перший документальний фільм, повністю відзнятий у віртуальному web 2.0 світі Second Life, розповідає про пригоди мандрівника на ім'я Молотов Алва. Після релізу он-лайн фільм став справжньою мейнстримною подією і був показаний на HBO.

Власне такий успіх не є ані несподіваним, ані випадковим, адже фільм по суті розповідає про долю людської суб'єктивності у постмодерну епоху, коли, здається, що все - від нашого навколишнього середовища до самих наших тіл - стає об'єктом вибору. Власне про фальшивість такої холістичної свідомості і намагається розповісти історія про самотнього мандрівника Молотова Алва, що покинув те, що він іронічно називає "вуглицевим світом" 9 січня 2007 року, аби відшукати сенс свого життя у "новому хороброму світі кремнію". Що з того вийшло, дивіться самі.

Після примірять різноманітних тіл та ідентичностей Алва вирішив зберегти свою зовнішність такою, якою вона була до у старому світі. Потім розчарувавшись у принадах віртуального споживацтва, він з усіх речей залишив собі тільки камеру, якою і знімав відео про свої пошуки Творця

Одно разу Алва зустрів іншого мандрівника - відреченого ексцетрика на ім'я Орхала Зендер. Далі у пошуки вони рушили разом

Яскрава ілюзорність віртуального світу не захопила філософа Алву. Для нього це світ, де "вулиця - це насправді не вулиця, а квітка насправді не квітка". Та й він - це насправді не він.

До речі, кажуть одноіменний персонаж дійсно існує. Його і сьогодні можна зустріти у Second Life.

Плануєте акцію протесту? Ось безцінний аксесуар для будь-якого вуличного демонстранта – маска Гвідо Фоукса. Гвідо Фоукс був знаменитим змовником під час релігійних війн у країнах Бенілюксу початку 17-го століття. Образившись на місцевий парламент за те, що той систематично дискримінував права католиків у переважно на той час вже протестантській країні, Гвідо разом із кількома спільниками вирішили висадити будинок парламенту в повітря разом з усім кодлом депутатів та інших представників влади. На жаль, чи на щастя, змова не відбулася. Гвідо попалився, розгуляючи по парламенту з накидці та шпорах, так немов мав намір кудись швиденько зникнути.

Власне сам Гвідо був британцем і звали його Гай Фоукс/Guy Fawkes. Дещо скандальна слава його вчинку у Британії привела до того, що сьогодні слово guy використовується як звичайне позначення людини чоловічої статі, або й взагалі людей у множині (не залежно від статі).

Цікаво також те, як у наш час особа Гвідо була привласнена протестними рухами, особливо тими, які воліли серйозний месидж доносити за допомогою іронії та сарказму. Як наприклад анархісти, на плакатах яких красувалося обличчя Гвідо Фоукса з написом: «Голосуйте за Гвідо Фоукса. Єдину людину, яка увійшла в парламент з чесними намірами». За останні кілька років маска Фоукса стала символом кампанії ченологів проти церкви Саєнтології. Зважаючи на те, що я власними очима бачив у книгарні «Є» новенькі якісні видання «святого писання» ще святішого Рона Хаббарда напевне і нам пора запасатися масками незабутнього Гвідо.

Більше про акцію можна почитати тут. Думаю це тим більше важливо, що всякі нью-ейджівські секти дуже люблять дурити голови людям в Україні.

Я ніколи не дивлюсь сіквелів і маю для цього купу причин - від "Вогонь, слідуй за мною" Лінча до "Шрек-2-3-4?". Загалом сіквели як правило виявляються на дві голови нижчими за свій оригінал. Щось схоже багато людей готові стверджувати і про екранізації хороших романів або написання романів за сюжетами успішних картин. Знову ж, як правило, все закінчується невдачею. Однак я знаю як мінімум три яскравих приклади, де це правило саме зазнає невдачі. Може ви підкажеще ще якісь?

1. Термінатор 2. Судний день.

Темінатор є для мене гучним винятком із правила сіквелів, і не останнім підтвердження цього є той факт, що коли люди сьогодні говорять "Термінатор", вони мають на увазі насправді сіквел до оригінального фільму 1984 року. Ну хто, скажіть, сьогодні пам'ятає про те, що термінатор спочатку був тупою машиною до вбивства, а не трагічним та сентиментальним захисником юного майбутнього лідера людської раси Джона Коннора? Довгий час я вважав, що "Термінатор" є диним у своєму роді "вдалим сіквелом", однак сьогодні можу навести ще два приклади відходу від загального правила.

2. Володар Перстенів

Епічний текст Толкіна виріс із його зацікавлень лінгвістикою та міфологією, але безпосереднім стимулом до написання трилогії стало бажання його видавця розвинути успіх після схвальної рецепції "Хобіта". Відмовившись від казкової стилізації і схрестивши натомість образність міфу з наративом реалістичного роману ХІХ століття, Толкін створив шедевр, який, на мій погляд, навіть важко порівнювати з тим текстом, який певною мірою покликав його до життя.

3. "Той, що біжить по лезу"

Ну і нарешті третій екземпляр - "Той, що біжить по лезу" Рідлі Скота. Знятий по мотивах роману Філіпа К. Діка "Чи сняться андроїдам електричні вівці", фільм значно перевершує в естетичному плані свій друкований прототип. При всій моїй любові до ФКД, письменник з нього був нерівномірний, часто цікавий своїми думками, аніж тим, як ці думки були покладені на папір. Як на мене Скоту вдалося зробити те, чого не вдалося зробити Діку: доповнити фантастичний сюжет неповторним нуарівським флером, який і зробив фільм культовим кіберпанківським феноменом, і який ви даремне будете шукати у романі Діка.

Напевне винятки тільки підтверджують правило. Буду радий почути ваші варіанти успішних винятків.

Навіщо проводити довгі години серед пороху археологічних розкопок, якщо викопні рештки можна просто вигадати. Принаймні, так вирішив Шен Шаомін, і в чомусь мав рацію. Скульптури Шена складені з кісток справжніх тварин, але істоти, які постають перед глядачем, мають набагато більше спільного з персонажами "Книги вигаданих істот" Борхеса, аніж з реальними тваринами з плоті і крові. І все ж, попри всю свою химерність, вони є доволі промовитими для часу, коли мутації навколишнього середовища, викликані діяльністю людини, та генна інженерія загрожують відправити на пенсію життя, як ми його досі знали.